Donate 
Катерина Зарицька: до 100-річчя з дня народження
Автор – Олександр Іщук, Центр досліджень визвольного руху
3 листопада 2014 р. виповнилося 100 років з дня народження Катерини Зарицької – відомої діячки ОУН, зв’язкової Головного командира УПА Романа Шухевича, організатора і керівника Українського червоного хреста, доньки видатного українського математика Мирона Зарицького, дружини знаного підпільника ОУН Михайла Сороки.
Постать Катерини Зарицької вже досить добре вивчена українськими істориками. Тому у цьому огляді, головним чином, використано інформацію з книг та статей Лесі Онишко, Лесі Бондарук, Г. Гаврилюка, Миколи Посівнича, Ганни Черкаської, Люби Сороки, Катерини Кіндрась, Дарії Лебідь, Лесі Заморської, Дарії Гусяк та інших авторів.
Катерина Миронівна Зарицька народилася 3 листопада 1914 р. в Коломиї. Вона була єдиною дитиною в родині відомого українського математика (згодом – професора Львіського університету) Мирона Зарицького та Володимири Зарицької. Через певний час після народження бабуся Софія Зарицька забрала внучку з мамою на парохію до Нового Села (Підволочиський район Тернопільської області).
Під час Першої світової війни Мирон Зарицький перебував на військовій службі у складі Січових стрільців. Після закінчення війни родина Зарицьких переїхала до м. Тернополя, де Мирон Зарицький отримав посаду вчителя математики й фізики в місцевій українській гімназії. Спочатку Катерина Зарицька відвідувала початкову школу, а з 1924 року вступила до української гімназії.
У 1926 році родина Зарицьких переїхала жити до м. Львова, де Мирон Зарицький працював викладачем математики. У 1920-ті – 1930-ті рр. він написав низку цікавих наукових праць, поступово познайомився і потоваришував з багатьма відомими українськими і польськими вченими-математиками, увійшов до складу Наукового товариства ім. Т. Шевченка та львівської філії польського математичного товариства. Катерина Зарицька навчалась у гімназії сестер василіанок. Ця гімназія була заснована митрополитом Андреєм Шептицьким у 1907 році, тісно співпрацювала зі скаутською організацією «Пласт» і товариством «Просвіта». Опікункою гімназійного класу, у якому вчилася Зарицька, була знана українська діячка професор Олена Степанів-Дашкевич, колишня хорунжа Українських Січових стрільців.
Про ці роки життя Катерини Зарицької відомо, що вона у «Пласті» була скарбником, збирала внески від пластової молоді, а також виконувала окремі важливі доручення. Ще в гімназії вона стала членом молодіжної організації «Юнацтво», підпорядкованої Організації українських націоналістів (ОУН). У «Юнацтві» Катерина Зарицька проводила заняття з дівчатами, які вивчали ідеологію ОУН, історію України, завідувала бібліотекою з підпільної літератури, була членом легальної організації Союзу української національної молоді (СУМУ). Це товариство збиралося в Академічному домі в м. Львові.
У 1932 р. Катерина Зарицька закінчила гімназію. Згодом, вже у 1944 р., закінчила при Львівській політехніці технічні курси будівельно-інженерного відділення, отримала спеціальність топографія.
З 1930 р. Катерина Зарицька стала членом ОУН. Треба сказати, що в ті роки чимало молодих дівчат під впливом своїх старших друзів брали активну участь в українських підпільних організаціях, основною метою яких було відродження незалежності України. До таких рішучих кроків їх штовхало відчуття несправедливості, біль поразок 1917-1921 рр., втрата української державності, бажання продемонструвати старшому поколінню, що треба боротися далі. Протягом 1931–1932 рр. Зарицька перебувала у складі дівочої бойово-розвідувальної п’ятірки під керівництвом Марії Кос. До її складу входили також Дарія Гнатківська (майбутня дружина знаного діяча ОУН Миколи Лебедя), Віра Свєнціцька (донька завідувача українського Національного музею у Львові) та Олена Недзвєцька. У ці роки Катерина Зарицька стала референтом відділу пропаганди юнацької мережі ОУН, працювала над розбудовою молодіжних структур в ОУН, проводила активну роботу з молоддю.
Одним з головних засобів боротьби ОУН за відновлення прав українців стали терористичні акти проти польських політичних діячів. 15 червня 1934 р. бойовик ОУН Григорій Мацейко вбив у Варшаві міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Пєрацького. Польська поліція не зуміла одразу заарештувати вбивцю та організаторів замаху, а тому розпочала масові арешти членів ОУН та їх прихильників, запідозрених у причетності до цього вбивства. Катерина Зарицька також була заарештована і звинувачена в допомозі організаторам вбивства Б. Пєрацького. Її обвинувачували в тому, що вона у період з 1 до 5 серпня 1934 року допомогла виконавцеві терористичного акту Грицеві Мацейку нелегально перейти кордон з тогочасної Польщі до Чехословаччини, забезпечувала його їжею та іншими необхідними речами.
На Варшавському процесі членів ОУН (18 листопада 1935 р. – 13 січня 1936 р.) Катерина Зарицька була засуджена до 8 років ув’язнення. Разом з нею великі тюремні строки отримали і інші організатори та виконавці вбивства міністра Б.Пєрацького. Зокрема, члени ОУН Степан Бандера, Микола Лебедь та Ярослав Карпинець були засуджені до смертної кари, заміненої у зв’язку з амністією на довічне ув’язнення; Микола Климишин і Богдан Підгайний були засуджені до довічного ув’язнення; Дарія Гнатківська отримала 18 років ув’язнення; Іван Малюца, Роман Мигаль та Яків Чорній отримали 12 років ув’язнення; Ярослав Рак та Євген Качмарський отримали 7 років ув’язнення.
Варшавський процес підсудні перетворили на гучну політичну акцію і заявили на всю Польщу і Європу про те, що вбивство міністра Пєрацького було помстою за польську державну политику щодо українців у період після завершення Першої світової війни. Усі підсудні, крім Романа Мигаля, і більшість українських свідків відмовилися свідчити польською мовою. Також було заявлено, що головною метою ОУН є відновлення української незалежності і висловлено впевненість, що рано чи пізно український народ її здобуде. Своєю безкомпромісною поведінкою підсудні заслужили дуже великий авторитет у всієї української громадськості, і навіть деякої частини польського суспільства та преси.
Згодом польський апеляційний суд скоротив Катерині Зарицькій термін до 6 років, а на підставі амністії його було зменшено до 4 років. Невдовзі Катерина Зарицька повторно була засуджена на Львівському процесі проти членів ОУН (25 травня – 26 червня 1936 р.) до 5 років тюрми, але термін був скорочений на підставі амністії до 2,5 років.
Покарання Катерина Зарицька відбувала в тюрмах міст Станіслава (нині – Івано-Франківськ) та Чорткова. У Станіславівській тюрмі вона познайомилася з членом ОУН Михайлом Сорокою, який згодом став її чоловіком. Після відбуття строку покарання Катерина Зарицька вийшла на волю в грудні 1938 р. (за іншими даними – на початку 1939 р.).
У вересні 1939 р. територія Західної України увійшла до складу УРСР. 5 листопада 1939 року Катерина Зарицька взяла шлюб у Соборі святого Юра із Михайлом Сорокою. Пожити разом їм довелось зовсім недовго – лише 4 місяці, і більше в житті вони так і не зустрілися.
22 березня 1940 року Катерина Зарицька й Михайло Сорока були заарештовані співробітниками НКВД, як активні діячі ОУН польського періоду. Взагалі в той час НКВД, переверівши старі поліційні польські архіви, проводив масові арешти колишніх польських політичних в’язнів. За спогадами родини Зарицьких, чекісти прийшли заарештувати вже вагітну Катерину, при чому поводились не надто ввічливо. Михайло вступився за неї, і вони одразу ж також заарештували і його. К. Зарицьку помістили у Львівську тюрму «Бригідки», де вона 2 вересня 1940 року народила сина Богдана. Разом вони перебували в тюрмі 9 місяців, а потім Богдана забрали з тюрми та усиновили батьки Катерини – Мирон і Володимира Зарицькі.
Катерина Зарицька перебувала у в’язниці НКВД з березня 1940 р. по червень 1941 р., вийшла з тюрми 28 червня 1941 р Дивом їй вдалося уникнути знищення, адже після нападу Німеччини на СРСР 22 червня 1941 р. співробітники НКВД тисячами знищували заарештованих в’язнів в тюрмах Західної України. Після звільнення Катерина Зарицька відновила свою діяльність в ОУН. У листопаді 1941 року їй доручили створити референтуру пропаганди «Юнацтва» та організацію підпільної жіночої мережі в м. Львові. Крім того, вона проводила роботу із жіночими обласними організаціями міст Тернополя, Станіславова й Дрогобича. Протягом кінця 1941-1943 рр. Зарицька фактично була крайовою провідницею жіночої сітки ОУН (бандерівців) на Західноукраїнских землях, підтримувала тісні контакти з керівництвом підпілля.
Після виникнення Української повстанської армії К.Зарицька стала організатором і керівником Українського Червоного Хреста (УЧХ) на Західноукраїнських землях. УЧХ взяв на себе обов’язки про піклування над пораненими, хворими вояками УПА. Були створені підпільні криївки-лікарні, за допомогою населення закуповувалися та збиралися ліки і всі необхідні матеріали. З часом К.Зарицька створила ще один пропагандистський відділ, який займався вихованням працівників УЧХ, політроботою поміж пораненими, політосвітою серед загалу жіноцтва, поповненням ліків, підготовкою санітарів тощо.
Внаслідок розгрому чекістами основних сил УПА в 1944-46 рр. більшість вояків УПА влилося в збройне підпілля ОУН (бандерівців). Катерина Зарицька з 1945 по 1947 рр. була зв’язковою Головного Командира УПА Романа Шухевича. Разом з іншими довіреними особами Р.Шухевича – Галиною Дидик, Дарією Гусяк, Ольгою Ільків, Любомиром Полюгою та іншими вона брала участь у підготовці та забезпеченні його криївок на Тернопільщині і в Рогатинському районі Івано-Франківської області. Важливою стала криївка в с. Княгиничі, де Р. Шухевич переховувався в 1946-47 рр. Робота в найближчому оточенні Р. Шухевича вимагала максимальної уважності та обережності. До обов’язків К.Зарицької входило спостереження за ситуацією біля криївки, перенесення пошти до підлеглих Р.Шухевича, приготування їжі, збір інформації від місцевого населення тощо. Цілком очевидно, що Р. Шухевичу важливо було мати досвідчених помічників, і він радився з нею щодо багатьох організаційних справ в підпіллі. У вільний час Р. Шухевич та К. Зарицька вивчали англійську мову, обговорювали підготовані ними та іншими підпільниками проекти статей. Крім того, коли стан здоров’я Р. Шухевича став погіршуватися, К. Зарицька організовувала і надавала йому медичну допомогу. Також вони їздили лікуватися до лікарів у Львові, застосуючи при цьому максимальні заходи конспірації.
У 1945-47 рр. Катерина Зарицька співпрацювала з Головним осередком пропаганди (ГОСП) ОУН(б). Перебуваючи в підпіллі, вона під псевдонімами „Уляна Кужіль” та „Калина” написала серію статей про тогочасну ситуацію в Україні: „Найбільш демократичні вибори” (про фальсифіковані комуністами вибори до Верховної Ради в 1946 р.), „Шляхи російського імперіялізму” (про історію розширення кордонів Росії), „Науковість діялектичного матеріялізму”, „Большевики та національне питання”, „Чи большевики ведуть до комунізму”. Назви статей К.Зарицької промовляють самі за себе. Треба зазначити, що її статті відрізняються серйозним стилем, розраховані на вдумливого читача. Саме за це її критикував керівник ГОСП ОУН(б) Петро Федун – „Полтава” та інші провідники підпілля, які радили їй писати в більш популярному стилі, зрозумілішому для більшості читачів.
Роман Шухевич заохочував всіх підпільників ОУН(б), які вміли і могли готувати статті, писати на актуальні теми. Потім ці статті розмножувалися в підпільних типографіях, нерідко багатотисячними накладами, і поширювалися у підпіллі та серед українського населення. Це був іще один фронт боротьби проти совєтської окупації України – інформаційний. У видавничій діяльності підпілля добилося значних успіхів, які вкрай дратували керівництво СРСР і УРСР.
21 вересня 1947 р. Катерина Зарицька вирушила на організаційну зустріч в м. Ходорові. Там її вистежили і заарештували співробітники МГБ, які вже давно намагалися вийти на місце її перебування. Під час арешту К.Зарицька вчинила спротив, намагалася втекти, відкрила вогонь з пістолету, важко поранила вахтера МГБ Пекула. Коли побачила, що уникнути затримання все одно не вдасться – розкусила ампулу з цианістим калієм. Але ця спроба самогубства не вдалася, і чекісти зуміли привести її до тями та вилікувати. Більше того, співробітники МГБ намагалися використати цю ситуацію і проводити хитрі оперативні комбінації: фотографами МГБ було зроблене фото начебто мертвої К. Зарицької, і його показували іншим заарештованим підпільникам, намагаючись розговорити їх про зв’язки з Р. Шухевичем і його оточенням. Частково це їм вдалося, адже спочатку в підпіллі Зарицьку вважали загиблою: у повстанській пресі навіть був опублікований некролог. Але згодом інформація про те, що вона жива, стала відома в підпіллі. Побачивши, що більшого з цієї ситуації вже не витиснути, чекісти вирішили віддали К. Зарицьку під суд.
Катерині Зарицькій довелося пройти важке та виснажливе слідство у тюрмах МГБ. Десь із півроку вона взагалі відмовлялася давати детальні свідчення про свою діяльність, називалася на допитах чужим прізвищем, маскувалася під малограмотну переселенку з Польщі, хоча знала дуже багато важливої інформації. Ця пауза дала змогу підпільникам ОУН(б) змінити райони перебування, криївки, псевдоніми, щоб не дати оперативним співробітникам МГБ викрити організаційні ланки підпілля. Така ситуація вкрай дратувала слідчих. Судячи зі спогадів, у тюрмі чекісти били її нещадно.
26 липня 1948 р. К. Зарицьку засудили до 25 років ув’язнення. Але відправляти до тюрми її не поспішали: проводилися додаткові допити, упізнавання вбитих та заарештованих підпільників. У 1951 р. їй вдалося передати вісточку рідним, попередивши їх, що вона жива і перебуває в тюрмі. Лише наприкінці лютого 1952 року К. Зарицьку відправили в тюрму МГБ СРСР м. Верхньоуральська Челябінської області. Через півтора року її перевели у Володимирівську централь, яка славилася особливо жорстоким режимом, де вона працювала в пральні майже 15 років. Анатолій Родигін, який на той час теж перебував у цій тюрмі, згадував, як, працюючи в пральні, «Катруся кожного ранку стояла у вікні, вітаючи бригади політв’язнів, які щоранку виходили на роботу. І тоді всі – українці й литовці, жиди й росіяни, молдавани і вірмени – віддавали їй честь. Одні здіймали шапки, інші ж салютували по-вояцьки. І всі мовчали. Конвоїри кожного разу бачили цей мовчазний ритуал, але також мовчали. Ніхто не порушував спокою».
3 квітня 1969 року відбувся суд, згідно з яким К. Зарицьку перевезли з тюрми до табору суворого режиму Мордовської АРСР в с. Лісне, потім жіночу зону № 17 с. Барашево й у кінці – табір у Потьмі. Недалеко від с. Барашево було с. Озерна, де в одному з таборів перебував її чоловік Михайло Сорока. Однак вони ніколи там не зустрілись, їй навіть не дали можливості попрощатися з померлим чоловіком в 1970 р.
Катерина Зарицька вийшла на волю 21(22) вересня 1972 р., повністю відбувши 25 річний тюремний строк. Спочатку приїхала до рідних у Львові, але приблизно через місяць прийшли чекісти і оголосили їй про заборону проживати в Західній Україні. У зв’язку з цим довелося терміново виїжджати і шукати інше помешкання. В цій ситуації яскраво проявилося нелюдське обличчя комуністичної держави, яка всіляко намагалася зіпсувати життя політичним в’язням навіть після відбуття ними 25-річного ув’язнення. Спочатку К.Зарицька планувала перебатися у Віницьку область, але згодом поселилась у місті Волочиськ Хмельницької області, де купила невелику хату і жила разом з іншою зв’язковою Романа Шухевича – Дарією Гусяк. За вказівкою з Києва за ними постійно стежили співробітники місцевого райвідділу КГБ, навіть завели на них окрему справу „оперативного спостереження”.
Зважаючи на перебування батьків в тюрмах, сина Катерини Зарицької та Михайла Сороки – Богдана виховували Мирон та Володимира Зарицькі. Згодом Богдан Сорока став знаним українським художником, в його родині народилися дві доньки.
В кінці життя Катерина Зарицька важко хворіла, довго лікувалась. Померла 29 серпня 1986 р. А 28 вересня 1991 року оргкомітет і родина перепоховали Катерину Зарицьку-Сороку на найпочесніше місце Личаківського цвинтаря, праворуч біля входу, поруч з чоловіком – Михайлом Сорокою.
На сьогодні про Катерину Зарицьку вже опубліковано кілька книжок і десятки статей. Здійснено також деякі заходи з вшанування пам’яті про неї. У Львові вже є вулиця Зарицьких. У селі Княгиничі Івано-Франківської області створено музей і реставровано криївку в будинку, де переховувалсь Роман Шухевич, Катерина Зарицька, Ольга Ільків, Любомир Полюга. У Львові створено курінь ч. 30 ім. Катрусі Зарицької. Він був заснований 26 березня 1995 року ст. пл. Лесею Онишко (зв’язкова) та гурточками «Мангусти», «Фіалки», «Хом’ячки» та «Проліски». Отже, є сподівання на те, що світла пам’ять про Катерину Зарицьку зберігатиметься і наступними поколіннями українців.
Звісно у цій оглядовій статті важко детально розповісти про всі подробиці життя і діяльності Катерини Зарицької. На щастя, чимало інформації про неї вже опубліковане у мережі Інтернет, в тому числі в електронному архіві українського визвольного руху, і з нею можуть ознайомитися всі бажаючі. Список деяких цікавих статей наводиться нижче.
Катерина Зарицька
Зліва – Катерина Зарицька, справа – Дарія Гусяк
Катерина Зарицька та Михайло Сорока
Катерина Зарицька з сином Богданом
Михайло Сорока (внизу, в центрі). Фото із заслання
Фото членів ОУН, засуджених на Варшавському процесі 18 листопада 1935 р. – 13 січня 1936 р.
Серед них внизу, друга справа – Катерина Зарицька
Книги та статті про Катерину Зарицьку і її родину в Інтернеті:
Катерина Зарицька (коротка біографія на сайті Пласту)
http://www.plast.org.ua/sto/zarystka/
Катерина Зарицька (біографія).
http://www.avtonom.at.ua/publ/geroji/katerina_zaricka/3-1-0-6
Катерина Зарицька (біографія)
Катерина Зарицька (біографія).
http://banderivec.org.ua/index.php?page=pages/zmiste/zmiste49
Катерина Зарицька (біографія).
http://kampot.org.ua/upa/personalii_upa/813-katerina–zaricka.html
100 років від дня народження Катерини Зарицької (3.11.1914 – 29.08.1986) – громадської діячки (біографія).
http://library.te.ua/library_content/calendar/kalendar14/11_1.htm
Катерина Зарицька в українському визвольному русі. Стаття.
http://maidanua.org/static/lvivmai/1211310103.html
Онишко Олеся Володимирівна. Катерина Зарицька в українському національно-визвольному русі (30-і – 40-і рр. ХХ ст.). Автореферат дисертації.
http://avtoreferat.net/content/view/3431/51/
Онишко Леся. Катерина Зарицька (з нагоди 90-річчя з дня народження) // Визвольний шлях. – №3. – 2005. – С. 98-108.
http://ruh.znaimo.com.ua/index-22464.html?page=7
Дослідження Лесі Онишко про Катерину Зарицьку на сайті „Чтиво” http://chtyvo.org.ua/authors/Onyshko_Lesia/Kateryna_Zarytska/
Онишко Леся. Роль жінки в українському національно-визвольному русі середини ХХ століття.
http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/67012/05-Onishko.pdf?sequence=1
Сорока Люба. Катерина Зарицька: життя в ув’язненні // Поступ. – №182 (626). – 4 листопада 2000 року.
http://postup.brama.com/001104/182_10_1.html
Гусяк Дарія. Про Катерину Зарицьку.
http://www.vox–populi.com.ua/rubriki/istoria/operacia–visla/prokaterinuzarickuavtorgusakdaria
Доля, що тісно пов’язана з Ходоровом. Катерина Зарицька: «пісня» перервана у Ходорові.
Кіндрась Катерина. Дві історії кохання.
http://www.pravda.com.ua/articles/2008/02/13/3373701/
Кіндрась Катерина. Чотири місяці разом, і все життя в розлуці // Українська газета плюс. – № 45 (185) за 18-31.12. 2008 р.
http://ukrgazeta.plus.org.ua/article.php?ida=2115
Лебідь Дарія. Замість вінка на могилу.
http://memorial.kiev.ua/statti/1017-zamist–vinka–na–mogylu.html
Черкаська Ганна. Трагічне кохання Катерини Зарицької та Мирослава Сороки.
http://www.uamodna.com/articles/tragichne–kohannya–kateryny–zarycjkoyi–ta–myhayla–soroky/
Заморська Леся. Легендарне подружжя політв’язнів: Михайло Сорока та Катерина Зарицька
http://www.ternopil.svoboda.org.ua/dopysy/zmi/001782/
Прус Ф.Н. Що може жінка: дослідження про Катерину Зарицьку http://journal.osnova.com.ua/download/60-0-37863.pdf
Бондарук Леся. Авторитет моральної сили (про Михайла Сороку, чоловіка Катерини Зарицької)
http://www.chasipodii.net/pv/5992/
Бондарук Леся. Михайло Сорока. Книга.
http://ruthenia.info/txt/vidrodzhenia/msoroka/msoroka.pdf
Стех Ярослав. Роздуми над міфами про життя Михайла Сороки.
http://meest–online.com/history/figure/rozdumy–nad–mifamy–pro–zhyttya–myhajla–soroky/
Педагог з великої літери. Про Мирона Зарицького.
http://www.parafia.org.ua/biblioteka/kultura/shenderovskyj–nehaj–ne–hasne–persha/myron–zarytskyj/
Шелепець Володимир. Поет математики. До 125-річчя від дня народження професора Мирона Зарицького.
http://zakarpattya.net.ua/Zmi/124327-Poet–matematyky
Хаварівський Богдан, Ониськів Михайло. Видатному математикові-земляку присвячена (про Мирона зарицького, батька Катерини Зарицької).
Артеменко Ігор. Українські берегині вміли добре і зброю тримати.
http://cossackland.org.ua/2012/07/17/ukrajinski-berehyni-vmily-dobre-i-zbroyu-trymaty/
Варшавський акт обвинувачення Степана Бандери та товаришів / Упорядник Микола Посівнич. – Львів, 2005. – 204 с. Книга. http://www.cdvr.org.ua/sites/default/files/archive/Warshava_akt.pdf
Автор – Олександр Іщук, Центр досліджень визвольного руху
Додано 06.11.2014
